Сбылась мечта Курчатова: мирный атом вошел в каждый дом (с)
*** Стоять озера в пригорщах долин. Луги цвітуть у придорожній смузі. І царственний цибатий чорногуз поважно ходить в ранній кукурудзі. Дівча козу на вигоні пасе. Машини мчать, баранки крутять аси. Малина спіє... І на все, на все лягає пил чорнобильської траси.
*** Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду. Прозорий жах обмацують ворота – чи можна людям в хату увійти? Роса – як смертний піт на травах, на горіхах. Але найбільше стронцію у стріхах. Хто це казав, що стріхи – традиційні? У нас і стріхи вже радіаційні.
*** Летючі крони голубих дерев. Із року в рік дожити до неділі. Ріка. Палатка. Озеро. Курінь. Аборигени Острова Надії. Босоніж діти бігають малі. Пройшла гроза і не була озонною. А де тепер не зона на землі? І де межа між зоною й не зоною?!
*** Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий. Сади цвітуть. В березах бродить сік. Це солов’їна опера, Ла Скала! Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік. Тут по дворах стоїть бузкова повінь. Тут ті бузки проламують тини. Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни. Але кленочки проросли крізь ґанки. Жив-був народ над Прип’яттю — і зник. В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
*** Кричали «біс» пишались зробленим Прогрес любили над усе Летить лелека над Чорнобилем нікому діток не несе
